Результати обговорення проекту Закону України „Про ринок земель” у Полтавському обласному головному управління земельних ресурсів

 Шарий Г.І., начальник Полтавського обласного головного управління земельних ресурсів

Микитенко Ю.І., начальник відділу використання, оцінки та організації ринку земель Полтавського обласного головного управління земельних ресурсів

Зауваження та пропозиції до проекту Закону України

" Про ринок земель "

Полтавське обласне головне управління земельних ресурсів колегіально провело аналіз законопроекту "Про ринок земель", підготовлений на основі редакції законопроекту, прийнятого у першому читанні 17.06.2004 р. та розглянутий на слуханнях Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин "Про законодавче забезпечення ринку землі в Україні" від 21.02.2007 р., протокол № 23 з урахуванням внесених пропозицій та поправок, які надійшли від суб'єктів законодавчої ініціативи, фахівців з питань земельного законодавства.

Розгляд нами вказаного вище проекту Закону України "Про ринок земель" базувався на врахуванні концептуальних засад формування ринку земель як економічної категорії.

На нашу думку, аналіз вказаного проекту Закону виявив ряд суттєвих концептуальних недоліків. Перш за все, це стосуються визначення категорій і понять, поданих в проекті. По-друге, ряд норм вказаного законопроекту висвітлюють нерівність умов для суб’єктів різних форм господарювання в системі біржової та іншої діяльності, що є порушенням конституційних норм права. По-третє, суттєвим є обмеження принципів відкритості, прозорості діяльності органів місцевого самоврядування та доступу до інформації (конституційна норма права) в питаннях, що безпосередньо стосуються формування ринку землі. Вказані та інші причини після введення в дію як даного законопроекту, так і інших регуляторних нормативно-правових актів призведе до "розбазарювання" земель комунальної, державної, приватної власності на даному етапі, та призведе до інших проблем в послідуючому в частині ефективності управління унікального ресурсу, яким є земля за нормами як вітчизняного, так і міжнародного права. овна відсутність в законопроекті державної регуляторної функції в сфері земельних відносин призведе до безсистемного тіньового перепродажу земель сільськогосподарського призначення, (фактичної спекуляції нею всіма суб’єктами права). Оскільки норма права „продаж земель сільськогосподарського призначення” (за нормаи вказаного проекту) пов’язується лише з землями, що використовуються для товарного сільськогосподарського виробництва ( ст. 32,33,34 ).

Головні концептуальні зауваження та пропозиції до вказаного проекту Закону згруповані нами по 5 основним напрямкам.

1. Визначення товарної одиниці, тобто земельної ділянки, яка відповідає статусу „земельна ділянка як об'єкта права” відповідно до норм чинного земельного законодавства чи в його розвиток.

2. Необхідність на даному етапі визначення суб’єктів, які мають повноваження щодо визначення процедури ціноутворення на земельну ділянку на етапі пропозиції, тобто формування ціни попиту-пропозиції, особливо ціни пропозиції на первинному ринку земель, як бази функціонування цін на ринку земель взагалі. Відповідний аспект має значне економічне, політичне та соціальне значення. Оскільки земля є особливим товаром і не тільки товаром – а за конституційними нормами "основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави " ( ст.14 Конституції України ) незалежно від форм її власності.

3. Необхідність закладення в законі норм, які передбачають формування відповідної інфраструктури ринку земель. При цьому варто наголосити, що інфраструктура ринку включає: - нормативно-правову базу щодо функціонування землі як товару в системі товарно- грошових відносин; - забезпечення формування єдиної інформаційної системи державного земельного кадастру (як гарантії прав власності, розвитку речових прав та високої якості надання послуг всіма суб’єктами сфери земельних відносин), проведення земельно-кадастрових робіт та наявність необхідної земельно-кадастрової документації базового рівня; - включення землі в економічний обіг, розширення сфери банківських послуг та іпотечного кредитування (механізми капіталізації земельних ресурсів, наявність земельного банку, кредитних та земельних іпотечних установ); - наявність суб'єктів господарської діяльності в сфері землевпорядних, землеоціночних робіт та в сфері проведення земельних торгів; - єдину державну систему реєстрації речових та майнових прав; - інформаційне забезпечення громадян та юридичних осіб щодо стану розвитку ринку земельних ділянок і ін.

4. Продаж земельних ділянок (відповідно до цивільно-правових угод, шляхом проведення земельних торгів в формі біржових торгів, аукціонів та конкурсів).

5. Державне регулювання функціонування ринку земель відповідно до норм вітчизняного та міжнародного права (ст.9 Конституції України).

На підставі викладеного пропонуємо :

I. Тексти статей 1, 3, 6, 7 викласти у новій редакції, відповідно: Стаття 1. Основні терміни та їх визначення У цьому Законі наведені нижче основні терміни вживаються в такому значенні:

біржові земельні торги – форма проведення земельних торгів на базі автоматизованої електронної системи із застосуванням електронного документообігу та в звичному режимі ;

виконавець земельних торгів – юридична особа, яка має ліцензію на проведення земельних торгів та уклала з організатором земельних торгів договір на проведення продажу об’єкту торгів на земельних торгах; земельна біржа – юридична особа, яка зареєстрована відповідно до законодавства України, з обов'язковою наявністю єдиного торгівельного залу і правил торгівлі та відповідним технічним забезпеченням; земельна ділянка - об'єкт права власності, що являє собою частину земної поверхні з установленими межами, яка характеризується певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та іншими ознаками з визначеними щодо неї правами;

земельний аукціон – вид(форма) земельних торгів, в процесі яких об’єкт торгів продається тому покупцеві, який запропонував за нього у ході торгів найвищу ціну; земельні торги – конкурентний спосіб продажу земельної ділянки або прав на неї (об’єктів торгів), що проводиться у формі земельного конкурсу, земельного аукціону або біржових земельних торгів;

земельний конкурс – вид (форма) земельних торгів, в процесі яких розглядаються і оцінюються конкурсні ( проектні ) пропозиції щодо найкращого використання земельних ділянок; оборот земельних ділянок – складова ринку земель в частині форми реалізації права власності шляхом цивільно – правових угод;

організатор земельних торгів – суб'єкт права власності або державний виконавець відповідно до рішення суду (господарського суду), який прийняв рішення про продаж земельної ділянки або прав на неї;

 переможець земельних торгів – особа, яка визначається у ході проведення земельних торгів та за результатами земельних торгів має право на укладання договору купівлі-продажу об’єкту торгів; ринок земель – економічна категорія, яка визначає функціонування землі, як товару в системі товарно–грошових відносин; стартова ціна продажу земельної ділянки – ціна, з якої розпочинається продаж земельної ділянки на земельних торгах; учасник земельних торгів – фізична або юридична особа, яка згідно процедури проведення земельних торгів відноситься до відповідної категорії суб'єктів цивільно – правових відносин;

фіксована ціна продажу земельної ділянки – сума, яка підлягає сплаті учасником земельних торгів у разі визнання його переможцем; фіксовані умови земельних торгів – це вичерпний перелік однакових і незмінних для всіх учасників земельних торгів вимог та правил, які учасник повинен виконати у разі визнання його переможцем конкурсу та укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки;

ціна продажу земельної ділянки – грошове вираження вартості земельної ділянки, за якою здійснюється перехід прав на об'єкт оцінки від продавця до покупця.

Стаття 3. Принципи державної політики у сфері ринку земель

Державна політика в сфері формування та функціонування ринку земель базується на таких основних принципах: - забезпечення національної безпеки щодо раціонального використання та охорони земель; - забезпечення цілісності адміністративно – територіальних одиниць , як суб'єктів устрою держави; - гарантування права приватної власності; - забезпечення єдності суспільних та державних інтересів; - забезпечення гарантій та захисту прав суб’єктів ринку земель; - забезпечення прозорості обороту земель; - стимулювання конкуренції на ринку земель. - забезпечення прогнозування розвитку ринку земель з метою відповідного державного регулювання для попередження негативних тенденцій в сфері земельних відносин.

Стаття 6. Суб'єкти ринку земель

Суб’єктами ринку земель є: громадяни та юридичні особи України; територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування; держава в особі відповідних органів державної влади та Державного фонду майна, Державного фонду земель та Державного земельного банку; спілки співвласників земельних паїв; іноземні громадяни та особи без громадянства; іноземні юридичні особи; іноземні держави; інші суб’єкти, визначені законом.

Стаття 7. Об’єкти ринку земель

Об’єктами ринку земель є: земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності; земельні ділянки, які перебувають у спільній комунальній власності; земельні ділянки приватної власності або частки у праві спільної власності на земельні ділянки; земельні ділянки, конфісковані за рішенням суду. права на земельні ділянки відповідно до закону.

II. Проектом Закону не висвітлена роль держави та рівень державного втручання стосовно вирішення питань розвитку ринку земель, а саме: процедури організації ринку земель, створення інфраструктури та ціноутворення на сегменті ринку земельних ділянок, особливо приватної форми власності. Відсутність даного аспекту розвитку ринку земель суперечить ст. 14 Конституції України стосовно перебування земель, як основного національного багатства під особливою охороною держави. Заниження ціни землі призводить до знецінення земель, як основи національного багатства. В главі 2 " Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері ринку земель" відсутня конкретизація щодо організації ринку земель та ролі відповідних органів влади. Наявність значних площ земель державної власності, необхідність їх включення в ринковий обіг, потребує створення спеціальних державних організацій в сфері ринку земель, таких, як Державний фонд земель. В противному разі, надання відповідних функцій необхідно покласти на органи Держкомзему України або Фонду державного майна України. Виходячи з вищенаведених аргументів пропонуємо текст ст.8 викласти в новій редакції.

Стаття 8. Суб’єкти інфраструктури ринку земель

На ринку земель відповідно до законодавства діють суб’єкти інфраструктури ринку земель, до яких належать: Державний фонд земель, Державний фонд майна Державний земельний банк; земельно – кадастрові установи та організації; науково – дослідні та проектні інститути землеустрою; спеціалізовані підприємства та організації, метою діяльності яких є проведення земельних торгів; земельні іпотечні банки, страхові компанії, спеціалізовані іпотечні установи та інші фінансово-кредитні установи; консалтингові і ріелторські підприємства та організації; установи нотаріату; юридичні та фізичні особи, які здійснюють діяльність у сфері землеустрою; суб’єкти оціночної діяльності, які проводять експертну грошову оцінку земельних ділянок; інші суб’єкти господарської діяльності, які діють на ринку земель, визначені законом.

III. Результатом визначення ринку земель, як обігу земельних ділянок є відповідне висвітлення питань щодо організації ринку земель (Глава 3. Організація ринку земель ), яке за проектом звелось лише до створення інфраструктури ринку земель та сприяння в створенні консалтингових і ріелторських підприємств.  Недостатньо висвітлено питання: - прогнозування ринку, як основи його подальшого розвитку; - державного регулювання при наявності певних негативних тенденцій; - врахування громадських інтересів при формуванні ринку земель в адміністративно-територіальних одиницях. Враховуючи зазначене пропонуємо тексти ст.ст. 20, 21 та 23 викласти в новій редакції, відповідно

Стаття 20. Організація ринку земель Організація ринку земель - система економіко-правових та землевпорядних заходів щодо забезпечення функціонування землі в якості товару з відповідною інфраструктурою. Організацію ринку земель здійснюють Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України. Організація ринку земель включає: створення інфраструктури об'єктів та суб'єктів ринку земель; державне забезпечення проведення системи земельно–кадастрових робіт з метою створення необхідної інформації стосовно об'єктів та суб'єктів ринку земель; відповідну інфраструктуру для забезпечення реалізації права власності в процесі обороту земель; створення консалтингових і ріелторських підприємств щодо забезпечення суб'єктів ринку земель необхідною правовою та техніко – економічною інформацією; забезпечення застосування економіко – правових механізмів державного регулювання ринку земель; забезпечення прозорості при формування та функціонуванні ринку земель.

Стаття 21. Прогнозування ринку земель

Система прогнозування попиту та пропозицій, розвитку менеджменту та маркетингу на ринку земель включає: створення державного та місцевих банків даних попиту та пропозицій на ринку земель ( первинного та вторинного ), в тому числі державного статистичного забезпечення; щорічне визначення і затвердження обсягів продажу земельних ділянок державної або комунальної власності та надходження коштів від їх продажу до відповідних бюджетів; визначення і затвердження щорічної кількості земельних ділянок державної або комунальної власності вільних від забудови та забудованих, на яких знаходяться об'єкти, що підлягають приватизації на конкурентних засадах; періодичну публікацію відомостей про попит і пропозиції на земельні ділянки в республіканських та обласних ЗМІ; проведення на державному рівні економічного аналізу функціонування ринку земель з метою виявлення основних тенденцій та напрямків його розвитку; запровадження системи громадського обговорення інвестиційних проектів щодо розвитку територій.

Стаття 23. Урахування громадських інтересів при формуванні ринку земельних ділянок державної та комунальної власності

З метою врахування громадських інтересів при здійсненні формування ринку земельних ділянок державної та комунальної власності органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень: забезпечують інформування населення стосовно перспектив розвитку населених пунктів і адміністративно-територіальних одиниць та наявності вільних земельних ділянок для розвитку відповідної інфраструктури; залучення населення адміністративних одиниць до широкого обговорення генеральних планів та проектів господарського устрою населених пунктів, регіональних програм використання та охорони земель, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно – територіальних одиниць тощо; здійснюють затвердження землевпорядної документації стосовно розвитку адміністративно-територіальних одиниць з врахуванням суспільних інтересів; здійснюють інформування населення через засоби масової інформації про стан розвитку ринку земель; залучають представників громадських організацій, а також землевласників і землекористувачів до участі в обговоренні заходів щодо розвитку ринку земель; здійснюють соціологічні дослідження та вивчення громадської думки стосовно покращення функціонування земельних відносин.

IV. В проекті Закону обмежено висвітлені питання обороту земель ( розділ II ), а саме питання продажу земель сільськогосподарського призначення приватної, державної та комунальної власності. В комплексі даних питань недостатньо висвітлені наступні аспекти : - запобігання спекулятивним операціям на ринку земель ( ст. 25 ); - оптимізації сільськогосподарського землекористування ( ст. 27 ); Крім того, в даній главі відсутні питання продажу земель сільськогосподарського призначення, а саме землі , які надані для використання для ведення особистого селянського господарства, садівництва, сінокосіння та випасання худоби, несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям для ведення підсобного господарства тощо. Недостатньо висвітлено питання щодо обороту земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності ( Глава 5 ). В контексті вищевказаного пропонуємо статті 24, 25, 27, 29, 30 та 31 викласти в новій редакції, відповідно

Стаття 24. Особливості продажу земель сільськогосподарського призначення

Продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення різних форм власності здійснюється громадянам та юридичним особам України виключно для виробництва сільськогосподарської продукції. Продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, вільних від забудови, здійснюється виключно на земельних торгах. Продаж земельних ділянок (не витребуваних паїв, строк цивільного позову на які закінчився ) та земельних ділянок, вилучених по причині використання останніх не за цільовим призначенням та порушенням агротехніки, що призвело до погіршення їх родючості здійснюється Державним фондом земель, Державним земельним банком та за рішенням суду згідно з п.1.

Стаття 25. Запобігання спекулятивним операціям на ринку земель сільськогосподарського призначення

Продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється юридичними та фізичними особами України за умови використання ними відповідних земельних ділянок без зміни цільового призначення з додержанням агротехнічних протиерозійних заходів. Перепродаж земельних ділянок дозволяється не раніше періоду ротації науково-обґрунтованої польової сівозміни, рекомендованої територіальним органом аграрної політики та затвердженої органами місцевого самоврядування відповідної адміністративно- територіальної одиниці ( район, область ), крім випадків, визначених законом. Перепродаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення в гірських районах країни ( Крим, Прикарпаття , Карпати та Закарпаття ) здійснюється не раніше ніж через 9-10 років, крім випадків, визначених законом.

Стаття 27. Оптимізація сільськогосподарського землекористування при обороті земельних ділянок

При обороті земель оптимізація сільськогосподарського землекористування здійснюється шляхом надання переважного права на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення власникам суміжних земельних ділянок, а також іншим власникам земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які визначаються на підставі затверджених у встановленому законом порядку проектів землеустрою відповідного суб'єкту господарської діяльності. В разі відсутності покупця або користувача та за згодою власника земельна ділянка викупляється територіальною громадою в комунальну власність або Державним фондом земель в державну власність. Стаття 29. Особливі вимоги щодо обороту земель сільськогосподарського призначення

Оборот земель сільськогосподарського призначення здійснюється з додержанням таких вимог: забезпечення використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням та у відповідності з протиерозійною системою обробітку ґрунту; дотримання вимог закону щодо переважного права суб’єктів ринку на придбання земель сільськогосподарського призначення; створення умов для оптимізації та ефективності сільськогосподарського землекористування.

Стаття 30. Переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення

Переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення та земельних ділянок з особливо цінними грунтами державного та регіонального значення мають: територіальна громада села, селища, міста, на території якої розташована земельна ділянка, що продається; Державний фонд земель , Державний земельний банк; власники суміжних земельних ділянок - громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради за місцем розташування земельної ділянки, що продається; фермерські господарства, члени яких постійно проживають на території відповідних місцевих рад, в межах якої знаходиться земельна ділянка, що продається; орендарі земельних ділянок .

Стаття 31. Порядок реалізації особами переважного права на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення

Власник земельної ділянки в разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення звертається з письмовою заявою щодо продажу земельної ділянки до органів місцевого самоврядування або до державних органів - суб'єктів ринку земель стосовно умов продажу, ціни пропозиції, строків та місця розташування земельної ділянки. Органи місцевого самоврядування, що мають переважне право на викуп земельної ділянки, протягом п’ятнадцяти днів вивчають умови продажу земельної ділянки та приймають рішення щодо необхідності використання своїх переважних прав на придбання земельної ділянки. Органи державної влади - суб'єкти ринку земель протягом п’ятнадцяти днів вивчають умови продажу земельної ділянки та приймають рішення щодо необхідності використання своїх переважних прав на придбання земельної ділянки. У разі отримання відмови стосовно покупки земельної ділянки відповідними органами власник пропонує шляхом інформування через ЗМІ або іншим способом придбання земельної ділянки фізичним та юридичним особам, які мають переважне право на покупку. Фізичні та юридичні особи, які мають намір придбати земельну ділянку з використанням свого переважного права, повинні до закінчення строку, зазначеного в заяві або публікації в ЗМІ, надіслати продавцю свою пропозицію про купівлю земельної ділянки із зазначенням відомостей, які підтверджують наявність переважного права на придбання земельної ділянки, що продається. У разі, якщо особи, які мають переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, відмовилися від її купівлі або не повідомляють у визначені строки продавця про намір придбати земельну ділянку, що продається, продавець має право продати її третій особі за ціною, не нижчою зазначеної в повідомленні. В разі відсутності покупця серед осіб, що мають переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення та інших суб'єктів ринку земель, купівлю земельної ділянки здійснює Державний фонд земель. У разі якщо особи, які мають переважне право на купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення, запропонували однакову найвищу ціну, то перевагу мають суб’єкти, перераховані першими у статті 30 цього Закону. Особа, яка має переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, набуває це право за умови, що вона сплачує ціну, за якою ця земельна ділянка продається. Договір купівлі - продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, проданої з порушенням вимог щодо переважного права, є недійсним.

V. В проекті Закону процедура ціноутворення на земельні ділянки зведена до експертної грошової оцінки, порядок визначення якої на сьогодні потребує вдосконалення. Між тим, процедура ціноутворення охоплює комплекс питань стосовно вивчення дії економічних законів в сфері земельних відносин взагалі та на ринку земель зокрема, прогнозування розвитку ринку земель та державне регулювання. Норми статті 32 взагалі обмежені тільки земельними ділянками , що використовуються для товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідний аспект дає підстави стверджувати, що майже 50 відсотків земель сільськогосподарського призначення знаходитимуться поза державним впливом. Враховуючи вище зазначене пропонуємо ст. 32 та 40 викласти в новій редакції, відповідно

Стаття 32. Ціна продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення

Ціна продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення визначається відповідно Земельного кодексу України, Закону України "Про оцінку земель " та інших нормативно – правових актів. Ціна продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення не може бути нижчою за мінімальну ціну земельних ділянок відповідного аграрного району ( провінції). Мінімальна ціна по регіонам України визначається центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та затверджується Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яку продавець отримав безоплатно у власність відповідно до вимог законодавства України, а також земельних ділянок державної та комунальної власності визначається відповідно до чинного земельного законодавства і не може бути нижчою мінімальної ціни відповідних земельних ділянок, затвердженої Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. У випадку продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яку продавець отримав безоплатно у власність відповідно до вимог законодавства України, продавець земельної ділянки сплачує органу, який надав земельну ділянку у власність на безоплатній основі вартість земельної ділянки в розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, затвердженої Кабінетом Міністрів України для відповідного регіону за мінусом загальної суми земельного податку, оплаченої власником за період розпорядження земельною ділянкою. Оцінна вартість земельної ділянки, з якої вираховується даний показник земельного податку визначається (в даному випадку), як різниця між нормативною грошовою оцінкою та мінімальною ціною.

Стаття 40. Продаж особливо цінних земель

Продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності і які віднесені до особливо цінних земель, а також земель науково-дослідних установ і навчальних закладів для несільськогосподарських потреб провадиться за погодженням з Верховною Радою України. Продаж особливо цінних земель, які знаходяться у приватній власності, здійснюється шляхом проведення державної землевпорядної експертизи Звітів з грошової експертної оцінки та відповідно статей 30, 31 Закону. При цьому експертна грошова оцінка не може бути нижче мінімальної ціни відповідної агротехнічної групи грунтів відповідного регіону (провінції), затвердженої Кабінетом Міністрів України.

- Змінити редакцію статей 33 та 34, відповідно

Стаття 33. Кваліфікаційні вимоги до покупця земельної ділянки сільськогосподарського призначення Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту, досвід роботи в сільському господарстві або отримали висновок районної (міської) професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо можливості займатися веденням сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України (засновані громадянами України або юридичними особами України), у статутних документах яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва або науково-дослідна діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва, за наявності у штатах не менше двох осіб з відповідною сільськогосподарською освітою. Громадяни України, які мають намір придбати земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва, але не мають документів, що підтверджують наявність необхідної сільськогосподарської освіти або досвіду роботи в сільському господарстві, повинні отримати висновок районної (міської) професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо можливості займатися сільськогосподарським виробництвом.

- Стаття 34. Обмеження щодо граничних розмірів земельних ділянок сільськогосподарського призначення

Громадяни та юридичні особи України можуть набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення в межах мінімальних і максимальних граничних площ, визначених законодавством України. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призна¬чення може бути більшою від установленого граничного максимального розміру в разі успадкування земельних ділянок за законом. Науково - обгрунтовані граничні мінімальні розміри нових земельних ділянок сільськогосподарського призначення, придбаних в межах регіону, за поданням центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики та Української академії аграрних наук установлюються Кабінетом Міністрів України. Не допускається набуття у власність громадянином України чи кількома громадянами України (чоловіком або дружиною) або їх близькими родичами – громадянами України (батьками, дітьми, братами, сестрами), а також юридичною особою України чи її дочірніми підприємствами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, загальна площа яких перевищує 15 відсотків земель сільськогосподарського призначення, що розташовані на території відповідної місцевої ради за місцем розташування набутих у власність земельних ділянок.

Крім того, в розділі IV ( Фінансові питання , вступ у права власності на земельні ділянки, відповідальність за порушення законодавства про ринок земель, міжнародні договори ) не в повній мірі висвітлено питання фінансування земельних торгів ( ст. 106 ), оскільки сума, отримана за рахунок реєстраційних зборів не дає можливості забезпечити органи місцевого самоврядування необхідною сумою для проведення організації земельних торгів (виготовлення технічного паспорта , тощо ). Зміст договору купівлі – продажу земельної ділянки ( ст. 107 ) не повною мірою відповідає Цивільному кодексу України . В розділ V необхідно внести відповідні зміни, враховуючи зміну редакції та нові варіанти статей. Таким чином, зміст проекту Закону України " Про ринок земель " потребує кардинального вдосконалення та уточнення.

Упорядкування тексту: Тетяна Банна, завідувач сектору зв’язків із ЗМІ та громадськістю Полтавського обласного головного управління земельних ресурсів ІАЦ „ПОДІЯ” (посилання обов’язкові)